Ми прекрасні настільки, наскільки прекрасним є наш запах. І навпаки
autem odor vitae
Ми прекрасні настільки, наскільки прекрасним є наш запах. І навпаки
Тому, хто читатиме, присвячується.
Ви стоїте серед поля. Ваші ноги по коліна вповзають у трави, колосся і польові квіти. Поза Вами – дерево. Розлоге, але зі струнким стовбуром. Горизонт охоплюють гори. Ви огорнені вітром. Це усе – Ви. Ваш світ. Ваша душа, Ваш запах. Цей світ – Ваше зараз і тепер, вільне і чисте. Ви наодинці, Ви природні.
Нехай Ви сядете під деревом, ховаючись у його тіні. Заплющите очі і подивитесь глибоко у себе. Що Ви відчуєте? Мак? Волошки? Болиголов? Колоски жита? Пісок із дрібної стежки? Листя дерева, кору, шкіряні черевики, димку понад горами? Усі Ваші відчуття – правдиві. Ви наодинці, справжні, самі перед собою, як є.
Нехай на обрії з’явиться ще одна людина. Із запахом лісу: тисячі хвойних дерев, кволого сонячного проміння поміж гілок, моху, нічного туману, пташок, комах і ягід. Вона повільно суне Вашим степом, наближаючись, пізнаючи крок за кроком Ваш запах. Спершу димку гір, пісок зі стежки, квіти, колосся, дерево… Ви теж, крок за кроком, відчуваєте слабкі аромати, які стають сильнішими з кожним порухом. Спершу запах цілісний, потім дрібниться на мільярди цілковито різних, і знову зливається в одне. Людина перед Вами. Ви перед нею. Що Ви можете сказати одне одному, крім того, що уже відчули?
Нехай із іншої сторони до Вас підійде ще одна людина. Вона – вогонь. Ви чуєте крик паленого дерева, ви вчуваєте дим, жар, гаряч, попіл на землі. Ви певні того, що для Вас вона небезпечна. Вона може спалити ваші дерева і трави. Ви не пускаєте її далі.
Вас двоє, один проти одного. Скільки незвіданого може ховати запах того, хто стоїть поруч? Скільки він може розповісти? Що він здатен приховати? Про що він ніколи не зможе сказати?
А якщо із іншого боку до вас йтиме людина-море? Ви пустите її у свої поля і ліси? Вона не з вашого кола, вона має в собі щось цілковито відмінне від Вашого. Вона несе сіль, вітер, крики чайок, гальку та водорості. Вона – безмежна, неосяжна, така ж як і ліс. Така ж як і поле. Ви впустите її стати поруч із вами? Чи дозволите ви їй вчувати вас? Чи зумієте ви вчувати її?
Свиріпа Ольга
©Zlit 2012Про проектКонтакти