У темних грозах
Есе
Проблемне поле тематики геноциду не зупиняє свого зростання. Кожного року з’являються сотні книг і безліч фільмів, що пов’язані з геноцидом іудеїв під час Другої світової війни, винищення українців під час Голодомору 1932-1933 рр., звірства Пол Пота в Камбожді, трагедію в Руанді в 1994 р. Ці події описуються як своєрідний акт масового божевілля, що заполоняє кожного, навіть тих людей, які в повсякденному житті були моральними і законослухняними громадянами. Ханна Арендт у своїй книзі «Банальність зла» дала відповідь на основне питання, що пов’язане із феноменом геноциду. Коли звичайна людна перестає боротися проти диктату будь-якої системи, вона автоматично стає винуватцем всіх скоєних злочинів проти Іншого. Але це не дає відповідь на питання, чому взагалі існує страх перед Іншим? Чому людина вбачає загрозу для себе, коли Інший мислить чи живе інакше? Завжди відбувається конфлікт світоглядів. На нашу думку, це пов’язано з історичним феноменом «цивілізованих» народів та «варварів», що проживали навколо. Найчіткішим прикладом можуть слугувати давньогрецькі поліси, які вважалися центром цивілізації, а те, що знаходилося за полісом, автоматично ставало варварським. Так само в Індії та Китаї численні легенди та історичні описи розповідають про напади диких племен на обжиті та цивілізовані індійські міста. У Китаї заради захисту від таких племен була збудована Велика китайська стіна, що зараз є культурним надбанням усього світу.
Страх перед невідомим, перед іншим викликає турботу про своє життя. Коли людина вбачає загрозу від великої кількості чужорідного елементу в її культурі, виникає захисна реакція. У ХІХ-ХХ ст. це знайшло своє відображення в політиці, а саме в національному її прояві. Конкретна верхівка влади вбачала загрозу в певних національностях, що проживали на контрольованій території. Заради власної безпеки людина почала уніфіковувати все навколо та створювати цілі політичні або соціальні рухи, ті ж, хто не підпадав під уніфікацію і не хотів приєднуватися до цих рухів, автоматично записувався до лав Чужих, яких потрібно ліквідувати. Для того, щоб відбувся геноцид, достатньо однієї людини, яка придумає ідеологію і зможе її підкріпити фактами із реального життя про те, що елемент чужого містить небезпеку для життя більшості. Так само як і в давнину, доки «цивілізована» спільнота не об’єднувалась, вона не могла протистояти натиску «варварів». 
Фактично, основа фундаменту, на якому будується можливість геноциду – це страх перед Іншим. Людина не здатна керувати своїми ірраціональними поривами. Особливо, якщо Інший наніс особисту образу або був причетний до якоїсь масової трагедії. У цьому важливу роль відіграють інтелектуали кожної нації, авторитет яких для багатьох є беззаперечним або дуже вагомим для прийняття рішення. 
На жаль, тему геноциду дуже часто використовують для маніпуляції масової свідомості. Яскравим прикладом був геноцид в Руанді, коли світова спільнота не могла визнати численні жертви народу тутсі, називаючи на загал, перед телекамерами, ці подіями актами геноциду, яких могло і не бути. Масові вбивства завжди залишаються масовими вбивствами, тільки коли це стосується певної категорії людей, яких щось єднає за расовою, релігійною, національною ознакою, тоді це можна назвати геноцидом. Яка кількість жертв необхідна для того, щоб масові вбивства стали геноцидом? Насправді фіксованої кількості жертв не існує, аби можна було чітко говорити про геноцид. Останній конфлікт такого роду відбувся вже в ХХІ ст.., це так званий Дарфурський конфлікт у Судані (Африка). Розширення пустелі змусило мігрувати арабські племена на південь, де проживало негроїдне населення. У результаті виникло протистояння. Сутички між цими двома етнічними групами відбуваються ще з ХІІІ ст. Так, незважаючи на те, що арабські племена і негроїдне населення Судану сповідують іслам, між ними все одно існує світоглядний конфлікт. 
Єдиним можливим варіантом вирішення конфліктів, що призводять до геноциду, є створення третьої сторони на основі цих двох. Третя сторона має базуватися на тому, що є спільним елементом для двох етнічних груп. У випадку жителів Судану це може бути їх релігія іслам. Відповідно, ця третя сторона повинна забезпечити контроль та правове врегулювання всіх конфліктів шляхом національного права та політичної традиції, що у випадку Судану базується на шаріаті. 
Розвиваючи тезу, що геноцид – це темне тавро людства, можна дійти висновку, що люди так і не навчилися вести між собою діалог. Не дивно, що саме в ХХ ст. виникає окрема філософія діалогу, що розвиває тезу про те, як потрібно розуміти мову Іншого і для чого це необхідно людству. Невміння вести діалог зводиться до того, що людина не вміє цінувати того, що сама створює. Відповідно, відсутність саморефлексії, самоусвідомлення містить у собі зерна злоби і страху, які дуже швидко розростаються на фоні масових заворушень і незначних образ, які може отримати кожен. Невміння пробачати Іншого також провокує злість. Дуже часто носій чужої традиції просто не вміє поводитися так, як це звично у нас. Не розуміючи контекст, людина може реагувати агресивно. Накопичення особистої злоби породжує страх перед чужинцями. 
Людина почала усвідомлювати саму себе ще з часів античності. Наскільки далекий шлях ми пройшли, нам невідомо, оскільки таємниця буття людини залишається найбільшою в нашій історії ідей. Геноцид – феномен суто людський. Це явище приховане в нашій природі і потребує роз’яснення. Ми піддаємося під вплив ірраціональних прагнень та емоцій, які складно контролювати, якщо не шукати їхню причину і природу виникнення. Тому слово «тавро» дуже чітко підкреслює місце геноциду в людській історії. Це «тавро» ми поставили самі на себе, воно виникло із темної, хаотичної сторони нашої свідомості, яку, на жаль, ми не можемо контролювати завжди, але можемо рухатися до її пізнання і розкриття, тим самим краще пізнавши людську природу та природу її діянь.
Щепанський Віталій

©Zlit 2012Про проектКонтакти