Караїми: привідкрита завіса
Рецензії
Караїми: привідкрита завіса

Шабаровський В. Караїми на Волині: Штрихи до портрета загадкового народу / В. Шабаровський. – Луцьк: Твердиня, 2013. – 252 с.

Дослідження історії різних національних меншин, що проживали на території сучасної України, все частіше привертає до себе увагу науковців. Більше того, ця тема далеко не нова для українських істориків, мовознавців, етнологів, адже питання співжиття українців з іншими етносами стояло на порядку денному перед українськими національними діячами у будь-який період державотворення. А це не могло не актуалізувати вивчення історії та культури представників інших національностей в Україні. Тим не менше, дослідників національних меншин цікавили насамперед ті етноси, що мали значну частку у загальній кількості населення, і вплив яких на суспільно-політичне життя був відчутним, а часто – і вирішальним. Йдеться, звісно, про поляків, євреїв чи росіян. Проте історія нечисленних представників інших національних меншин часто лишалася (і залишається) для нас маловідомою.
Однією з таких малодосліджених національних меншин України є караїмська. А про те, що караїми здавна проживали не тільки у Криму, а й на Волині – відомо далеко не кожному. Привідкрити завісу таємниць історії волинських караїмів нещодавно вдалося автору краєзнавчого дослідження «Караїми на Волині» Володимиру Шабаровському. В. Шабаровський тепер проживає у м. Костопіль (Рівненська обл.), належить до Національної спілки краєзнавців, хоч за фахом є математиком. Книга, наклад якої становить лише 170 примірників, була презентована 19 травня 2013 р. в Луцьку і викликала неабияку цікавість серед істориків волинської землі.
Відразу варто наголосити на високому рівні науковості тексту краєзнавчого нарису (монографією цю книгу ми все ж не наважимося називати в силу недотримання переважно формальних критеріїв). Книга стала результатом багаторічної копіткої роботи автора, який, щоб мати можливість працювати з джерельним матеріалом, опанував караїмську мову та частково іврит, не кажучи вже про польську та англійську мови. В. Шабаровським було опрацьовано значну кількість опублікованих джерел, а також документів з різних архівосховищ, зокрема Центрального державного історичного архіву України у м. Києві.
Присутній у виданні і такий необхідний для наукових текстів атрибут, як система покликів і приміток. Чудовим доповненням до самого тексту дослідження слугують численні додатки, де автор опублікував багато документальних джерел з історії караїмської громади, а також деякі рецепти національної караїмської кухні та чимало пам’яток поетичної спадщини волинських караїмів. Вміщені також іменний та географічний покажчики, хронологічна таблиця з історії волинських караїмів, а також список використаних джерел та літератури. Усі ці атрибути вигідно вирізняють книгу з-поміж подібного роду краєзнавчих досліджень, а подекуди й фахових наукових текстів.
Книга надзвичайно цікава для читача, не в останню чергу завдяки проблемному принципу рубрикації тексту. Можливо, автору не завжди вдавалося гранично чітко дотримуватися такого принципу викладу результатів свого дослідження, адже, наприклад, цікаві дані про видатних представників караїмської общини Волині ми знаходимо у багатьох розділах, попри те, що у книзі виокремлено розділ під назвою «Персоналії». Крім того, наводячи різні точки зору на певні суперечливі проблеми з історії караїмів, автор не завжди займає свою власну позицію, обмежуючись цитуванням різних на проблему поглядів своїх попередників. А це утруднює сприйняття інформації, адже перед читачем стоїть проблема вибору з-поміж кількох позицій найбільш вірогідної, чого сам автор подекуди уникає. У цьому контексті певним недоліком є відсутність коротких висновків наприкінці кожного розділу, адже загальні кінцеві висновки цього компенсувати не можуть.
Не можна не звернути уваги на деякі моменти, що потребують ґрунтовнішої критики. Зокрема, описуючи діалекти караїмської мови і те, що кримський діалект вимер ще у XVIII ст. (внаслідок асиміляції з подібною мовою кримських татар), автор вказує, що «Краще збереглася мовна чистота в Литві й Західній Україні, оскільки там не було близьких мов для асиміляції», далі наводить слова Т. Ковальського з цього приводу: «Польські караїми … зберегли, ніби муха, втоплена в бурштині, свій північно-тюркський мовний характер». А потім, на тій же сторінці пише: «Караїми живуть переважно в оточенні нетюркських народів, тому їхня мова зазнала великого іншомовного впливу – польського, литовського, українського, російського» [с. 43]. За логікою автора виходить, що спорідненість з татарською мовою у Криму призвела до асиміляції і зникнення караїмської мови, отже напрошується висновок, що у нетюркському мовному середовищі караїмська мова повинна була процвітати, а не «зазнавати великого іншомовного впливу», що суперечить тезі про «мовну чистоту» караїмів у Литві й Волині.
Також у деяких твердженнях автор висловлює відверту наївність з домішками пафосу і стереотипів. Найяскравішим прикладом цього є опис весільних гулянь караїмів, де співали українських пісень. З приводу цього у примітці В. Шабаровський пише, що «це ще одне свідчення того, що жоден народ у світі немає таких мелодійних пісень і так не любить співати, як українці» [с. 80]. Навряд чи любов до співів чи мелодійність пісень можна якось статистично представити і науково обґрунтувати, щоб робити таке категоричне твердження.
Та, не зважаючи на вищевказані недоліки, а також дрібні фактичні помилки і часту фрагментарність та деяку непослідовність викладу інформації, дослідження В. Шабаровського є за що похвалити. Оминаючи загалом актуальність праці і те, що вона представляє доти невідому сторінку з життя волинських караїмів, про що вже було сказано, слід зупинитися на конкретних наукових здобутках дослідження. Перш за все автор детально аналізує версії походження караїмів на Волині, що дозволяє стверджувати ступінь вірогідності кожної з них. Також він доводить, що першою документальною згадкою про караїмів на Волині не можна вважати 1506 р., як це часто вказується дослідниками. Правильно локалізує автор і м. Деражню (тепер Рівненська обл.), де існувала інша громада караїмів, адже до цього вважалося, що це містечко на Поділлі. Уточнює і верифікує В. Шабаровський версію про занепад деражненської громади караїмів, а також деякі факти з життя видатного луцького караїма Авраама Фірковича. Все це говорить про серйозний науковий підхід автора до досліджуваної проблеми. Якщо бути відвертим, то стільки наукової новизни містить далеко не кожне дисертаційне дослідження, що, безперечно, виводить працю В. Шабаровського «Караїми на Волині» на заслужений п’єдестал.
Підсумовуючи огляд дослідження історії «загадкового народу», ще раз відзначимо неабияку цінність копіткої праці автора. Попри деякі недоліки, книга заслуговує високої оцінки читацької аудиторії – тих, кого справді хвилює минуле його землі і людей, що її населяли. І відданість автора поставленій меті (адже навіть саму книгу автор видавав своїм коштом) повинна слугувати прикладом не тільки для його колег краєзнавців, але й усім, хто професійно досліджує історію.
Ткачук Аркадій
©Zlit 2012Про проектКонтакти