Есе Нісіди Кітаро "Бог"
Переклади

Бог є основою всесвіту. Як було сказано раніше, я не вважаю Бога надприроднім творцем, який існує за межами всесвіту, тому що Бог є основою нашої реальності. Відношення між Богом та всесвітом не схоже на відношення між митцем та його творінням; це скоріше відношення між ноуменом та феноменом. Всесвіт є не творінням Бога, а його втіленням  І ззовні, і всередині нас, починаючи із руху сонця, місяця та зірок, та закінчуючи заплутаною роботою людського розуму –  абсолютно все є втіленням Бога. Ми можемо поклонятися Божественному світлу в основі кожної з цих речей.  
Так як це робили І. Ньютон та Й. Кеплер , приголомшені почуттям благоговіння, спостерігаючи за рухом небесних тіл. То ж, чим більше ми вивчаємо природні феномени, тим більше ми впевнені у своїх знаннях про те, що якась одна об’єднуюча сила в тіні керує ними. Те, що люди називають вдосконаленням вивчення позначає єдність цих знань.  На основі цього, так як ми визнаємо контроль цієї об’єднуючої сили ззовні нас в основі природи, так ми повинні визнавати і контроль цієї об’єднуючої сили всередині нас в основі нашого розуму. Хоча людський розум приймає безліч форм так, наче він не дотримується жодного встановленого закону, якщо виходити з поданих міркувань, здається, що могутня об’єднуюча сила керує ним завжди і усюди. Роблячи крок вперед, ми бачимо, що природа та дух є не непов’язаними, а, скоріше навпаки, тісно пов`язаними між собою. Ми не можемо не думати про єдність обох цих понять - кажучи іншими словами, в їхній основі повинна існувати ще могутніша єдина об’єднуюча сила. Усі напрямки філософії та науки визнають цю єдність. І цією єдністю є саме Бог. Звісно ж, якщо матеріалісти та науковці мають рацію, стверджуючи, що матерія є єдиною реальністю, і що кожна річ просто дотримується законів сили матерії, тоді ми мабуть не можемо уявити собі такого поняття як Бог. Але чи є матерія справжньою сутністю реальності?
Як було сказано раніше щодо реальності, ми не можемо сприймати матерію як незалежну реальність , не говорячи про феномен свідомості. Дані явища, з якими ми стикаємось в безпосередньому досвіді, є нічим іншим як феноменом свідомості і те, що ми називаємо космосом, часом та силою матерії є простими поняттями, які були введені для того, щоб впорядкувати ці явища та пояснити їх. Найбільш конкретні явища є найбільш своєрідними. Первинні пояснення, такі як у міфах, були, з огляду на вищесказане, антропоморфними, але коли істинні знання вдосконалились пояснення стали все більше й більше загальними та абстрактними і зрештою сформували таке поняття як чиста матерія. Хоча такі абстрактні пояснення є досить поверхневими та непереконливими, ми повинні пам’ятати, що наша суб`єктивна єдність лежить в їх основі.  Найбільш фундаментальне пояснення неодмінно звертається до самості, тому що самість є ключем до пояснення всесвіту; відтак, пояснити дух відповідно матерії означає поміняти місцями корінь та гілки. 
Те, що Ньютон та Кеплер досліджували та приймали за природне явище, насправді є явищем нашої свідомості. Уся свідомість ґрунтується на єдності, яка включає в себе єдність щоденної свідомості кожної людини та загальну єдність свідомості усіх людей. (Думка про те, що єдність свідомості обмежена свідомістю окремої людини є догматичним припущенням чистого досвіду). Світ природи є системою свідомості, яка являє собою трансіндивідуальну єдність. Ми об’єднуємо досвід окремого індивіда за допомогою індивідуальної суб’єктивності і, в свою чергу, об’єднуємо досвід усіх індивідів за допомогою трансіндивідуальної суб’єктивності. Природний світ постає як об’єкт цієї трансіндивідуальної суб’єктивності. Ройс стверджував, що наша віра в існування природи пов’язана з нашою вірою в існування таких же, як і ми . Єдність світу природи в основному являє собою свого роду єдність свідомості.
По суті, дух та природа не є двома окремими видами реальності; різниця між ними випливає з різних уявлень про одну і ту ж реальність. Згідно з фактами безпосереднього досвіду, між об’єктом і суб‘єктом, та між розумом і матерією немає протистояння; матерія сама по собі є розумом, як і розум по своїй природі є матерією, і існує лише одна дійсність. Протистояння об’єкта і суб‘єкта бере початок у конфліктах цієї системи реальності, або – якщо подивитись під певним кутом – в розвитку цієї системи. Іншими словами, в продовженні сприйняття немає різниці між об’єктом і суб‘єктом, оскільки це простистосування виникає в результаті аналізу. Об’єднуюча діяльність вважається духом, коли в системі реальності виникає конфлікт, і те, що протистоїть йому як його об’єкт, вважається природою. Проте, насправді об’єктивна природа не може існувати окремо від суб’єктивної єдності, і суб’єктивна єдність ніколи не зустрічається без жодного об’єкта єдності, тобто, без вмісту . Дух та природа є одним видом реальності, вони відрізняються один від одного лише різними формами єдності. Будь-що, що схиляється до будь-якого з цих понять, є абстрактною, незавершеною реальністю. Реальність в свою чергу стає ідеальною, конкретною реальністю в союзі духа та природи. Єдність природи і духа не є єдністю двох видів систем – по суті, вони існують в одній і  тій самій єдності. 
Якщо ми припустимо, що реальність не передбачає різниці між духом та природою; що не існує двох видів єдності; і що факти, підтверджені безпосереднім досвідом, призводять до виникнення різноманітних дискримінацій, в залежності від нашого погляду на них, виходячи з цього, Бог – який, як було сказано, є основою реальності – повинен бути основою фактів безпосереднього досвіду, основою феноменів нашої свідомості. Незважаючи на це, усі феномени нашої свідомості формують систему. Навіть природні феномени, які існують на основі трансіндивідуальної єдності, не можуть відділитися від цієї системи. Саморозвиток певної об’єднуючої дійсності є системою усіх реальностей, а Бог є їхнім об`єднувачем. Відношення між всесвітом та Богом є відношенням між нашими феноменами свідомості та їхньою єдністю.  Так як умоглядні образи в міркуваннях та бажаннях об’єднані концепцією цілі та так як усі речі є вираженням цієї об’єднуючої концепції, так і Бог є об`єднувачем всесвіту і всесвіт є втіленням Бога. Це порівняння не є метафоричним – це факт. Бог є найвеличнішим та вирішальним об`єднувачем нашої свідомості; наша свідомість є частиною свідомості Бога і її єдність виходить з Божої єдності. Насправді, усі речі – починаючи такими незначними речами, як наші радощі і прикрощі, та закінчуючи такими масштабними речами, як рух сонця, місяця та інших небесних тіл – ґрунтуються на цій єдності. Саме ця єдність загальної свідомості вразила І. Ньютона та Й. Кеплера.
Яка ж природа Бога, який в цьому значенні є і об`єднувачем всесвіту, і основою реальності? Духом, напевне, керують закони духу. І як я говорив раніше, матерія є найбільш поверхневою зі всіх концепцій, створеною для того, аби давати пояснення речам. Умовидні феномени є діяльністю знань, почуттів і сили волі, і те, що керує ними, є їхніми законами. Але дух не є єдиним зібранням цих діяльностей; єдина об’єднуюча сила лежить в основі цих феноменів, які є її вираженням. Якщо ми називаємо цю об’єднуючу силу особистістю, тоді Бог є величною особистістю в основі цього всесвіту. Немає нічого, починаючи з природніх феноменів та закінчуючи історичним розвитком людства, щоб не припускало форми піднесеної думки та сильної волі. Всесвіт є вираженням особистості Бога.
Хоч я і стверджую так, я не погоджуюсь з мислителями одної наукової школи, які заявляють, що Бог виходить за межі всесвіту, і, як наш суб’єктивний дух, має особливу думку та волю, які не залежать від розвитку всесвіту. В Бозі знання – це дія, а дія – знання. Реальність є ні чим іншим, як думкою та волею Бога .Такі речі як наше суб’єктивне мислення та воля є незавершеними, абстрактними реальностями, які беруть початок з конфлікту різних систем; ми не можемо приписати їх Богу. У своїй книзі «Особистість, людина та Бог», Іллінгворс пише про самосвідомість, свободу волі та любов як про елементи особистості . Проте, перш ніж ми приймемо ці три поняття за елементи особистості, ми повинні роз’яснити, про які реальні факти свідчать ці функції.
Самосвідомість є феноменом, який супроводжує об’єднання складової системи свідомості в центрі цілісної свідомості. Самосвідомість  виникає в результаті аналізу, а аналіз особистості є діяльністю, яка, таким чином, розшукує центр свідомості. Самість є ні чим іншим як об’єднуючою діяльністю свідомості. Якщо ця єдність змінюється, то змінюється і особистість. Називати будь-що інше сутністю особистості є пустими словами. Хтось може подумати, що,  якщо він думатиме про себе, то він набуде особливого виду свідомості особистості, але така свідомість, як відмічають психологи, є лише почуттям, яке супроводжує єдність. Це не означає, що  єдність обумовлена свідомістю, а те, що свідомість виникає в результаті єдності. Єдність сама по собі не може стати об’єктом знань, ми можемо стати нею та діяти, але ми не можемо пізнати її. Істинна самосвідомість існує на основі діяльності волі, а не інтелектуального аналізу. 
Розтлумачені в рамках свідомості Божої особистості, кожна з цих єдностей у феноменах всесвіту є ні чим іншим як свідомістю Бога. Наприклад, той факт, що сума кутів трикутника дорівнює сумі двох прямих кутів неодмінно сприймається однаково кожною людиною в кожній ері. І це також є прикладом самосвідомості Бога. Ми мабуть можемо сказати, що поняття всесвітньої єдності, яка управляє нашим духом є свідомістю Божої самототожності. Безліч речей у всьому світі створені на основі Божої єдності, і в Бозі усе є реальністю. До того ж, Бог завжди діє. У Бозі немає минулого та майбутнього – час та простір виникають в результаті всесвітньої єдності свідомості. У Бозі усе є теперішнім. Як сказав Августин Блаженний, Бог є вічним, так як він створив час та виходить за його рамки. У Бозі таким чином немає жодних роздумів, пам’яті та віри, а відтак немає особливої самосвідомості. Через те, що усе є самістю і немає нічого, окрім самості, то немає свідомості самості. 
Поняття «свобода волі» також має безліч вторинних значень. Істинна свобода є необхідною свободою життєдіяльності, виходячи з внутрішнього характеру самості. Повністю необґрунтована воля є не лише чимось нелогічним, але і цілком випадковим явищем у самості і не сприймається як вільний образ дій. Як я вже сказав, Бог є основою безлічі істот у всесвіті, і ніщо не існує окремо від Бога. Через те, що усі речі витікають з внутрішньої природи Бога, Бог є вільним. У цьому значенні Бог є абсолютною свободою. Може здаватись, що Бог обмежений своєю власною природою і що він може втратити свою всемогутність, але дії всупереч своїй власній природі свідчать про недосконалість та протиріччя у чиїйсь природі. Я не думаю, що Божа досконалість та всемогутність можуть бути породжені спільно з змінною свободою волі. Августин Блаженний написав, що воля Бога є незмінною ; не буває такого, що Бог іноді бажає чогось, а потім його бажання зникає, не говорячи вже про скасування попереднього рішення . Вибіркова воля властива нам, неідеальним людським істотам, і нашому стану свідомості, і така воля не повинна приписуватись Богу. З речами, якими ми в повній мірі володіємо, наприклад, немає ділянки пам’яті, яка відповідає за вибіркову волю; вибіркова воля стає необхідною у випадках вагань, протиріч та конфліктів. 
Як кажуть усі люди, знання, безперечно, включають свободу та виражають можливість. Проте, можливість не повинна означати змінну можливість. І знання не обмежені міркуваннями, тому що інтуїція також є видом знань. По суті, інтуїція є істинним знанням. Оскільки знання стають ідеальними, змінна можливість зникає. Беручи до уваги той факт, що у Бозі немає змінної волі або довільності, Божа любов не є обмеженою любов’ю, за якої Бог любить лише декого та ненавидить інших, або за якої хтось приречений на процвітання, а хтось на страждання. Любов Бога, який є основою реальності в цілому, повинна бути рівною та всесвітньою, і її саморозвитком повинна бути невизначена любов до нас. Не існує особливої божественної любові, крім розвитку безлічі речей у природі. Любов, в основному, є почуттям, яке прагне єдності. Вимога особистої єдності є самолюбством, а вимога єдності особистості та інших називається альтруїзмом.  Божа об’єднуюча діяльність є ні чим іншим як об’єднуючою діяльністю усіх речей, то ж, як каже Йоан Екгарт фон Гохгейм, Божий альтруїзм є Божим самолюбством. Так як ми любимо свої руки та ноги, Бог любить усі речі. Екгарт також стверджує, що Божа любов до людей є не довільною дією, а тим, що повинно бути зроблене. 
Як обговорювалось раніше, хоча Бог є персоною, ми не можемо розглядати Бога як ідентичну з нашим суб’єктивним духом істоту. Бог повинен, радше, порівнюватись зі станом чистого досвіду, де немає поділу між суб’єктом та об’єктом та відмінності між особистістю та іншими речами. Цей стан є сутністю нашого духу та реальності. Христос сказав, що чисті серцем побачать Бога, і той, хто немов мале дитя, тобто той, хто справді вірить, потрапить в рай; дійсно, в таких випадках наше серце якомога ближче до Бога. 
Як ми вже переконались, чистий досвід не вказує на справжню пізнавальну функцію свідомості. Також існує єдність на основі рефлексивної свідомості. Рефлексивна свідомість встановлюється цією єдністю, а отож вона також є видом чистої свідомості. В основі нашої свідомості завжди є єдність чистого досвіду, і ми не можемо вийти за її межі. В цьому розумінні, Бог може розглядатись як величне розумове сприйняття в основі всесвіту, як об’єднувач чистого досвіду, який огортає всесвіт. Таким чином ми можемо збагнути твердження Августина Блаженного про те, що Бог інтуїтивно пізнає усі речі у всесвіті за допомогою незмінюваної інтуїції, і що Бог рухається, коли нерухомий, і є нерухомим, коли рухається . Також ми можемо поглянути на значення висловів Йона Екгарта «Godhead»(Gottheit – божество) та Якоба Беме «»(Stille ohne Wesen) . Єдність свідомості долає зміни та є нерухомою; незважаючи на це, зміни виникають в результаті єдності свідомості. Інакше кажучи, саме вона рухається і не рухається. Єдність свідомості не може стати об’єктом знань. Вона виходить за рамки усіх категорій і ми не можемо надати їй фіксованої форми – більше того, усі речі створюються відповідно до неї. З одного боку Божий дух здається непізнаваним, а з іншого – він тісно пов’язаний з нашим духом. На основі цієї єдності свідомості ми можемо зав’язати безпосередній контакт із Ликом Божим. Саме через це Беме сказав, що рай є повсюди: рай усюди, куди ступає наша нога, і лише ті, хто веде глибоке внутрішнє життя, віднайдуть Бога.(«Morgenr?te»(«Світанок»)).
Деякі люди можливо скажуть, що в моєму обговоренні Бог ототожнюється з сутністю матерії, або що, навіть якщо Бог вважається безтілесним, немає різниці між Богом та розумом або совістю, і що таким чином Бог втрачає усю живу індивідуальність. Індивідуальність може виникнути лише зі змінної свободи волі. (В середньовічній філософії  це питання є головним у суперечці Блаженного Дунса Скота з Фомою Аквінським). І ми не відчуваємо релігійних почуттів до такого Бога. При цьому, на мою думку, грішити означає не просто порушувати Божі заповіді, а іти проти особистості. Каяття є не простим моральним каяттям, а сильним жалем через те, що Ви образили чиїхось батьків та діяли проти волі Благодійника. Томас Ерскін  заявляв, що релігія та мораль розходяться в залежності від того, чи особистість розпізнається на фоні совісті. Проте, як стверджував Гегель та інші, справжня індивідуальність не існує окремо від всезагальності та обмежена всезагальність (bestimmte Allgemeinheit) стає особистістю. Те, що є всесвітнім, є духом того, що є конкретним. Індивідуальність не додається до всезагальності ззовні; вона радше розвивалась із всезагальності. Випадкове поєднання різних якостей без жодної внутрішньої єдності не може називатись індивідуальністю. Свобода волі, яка є складовою індивідуальної особистості, є самовизначенням всесвітнього існування. Так само, як уявлення про трикутник може бути диференційоване в різні трикутники, усвідомлювати те, що у всесвітньому існуванні може бути безліч прагнень, означає відчувати свободу. Жодна індивідуальна усвідомленість не виникає з безпідставної, абсолютно свобідної волі. Існує вислів «Індивідуальність невизначена і нерозв`язна в понятійному пізнанні» (ratio singularitatis frustra quaeritur), але така індивідуальність є тотожною з марним небуттям. Я всього лише вважаю, що конкретна індивідуальність не може бути пізнана через абстрактні поняття, хоча вона може бути чітко виражена пензлем митця або пером новеліста. 
Те, що Бог є єдністю всесвіту не вказує на єдність абстрактного поняття, тому що Бог є конкретною єдністю або  живим духом, як наші індивідуальні самості. Так як індивідуальний наш дух, так і індивідуальний Бог. Розум та совість можуть бути частиною Божої діяльності, але вони не є частиною Божого живого духу як такого. Існування цього виду божественного духу є не просто філософським твердженням, а справжнім фактом духовного досвіду. 
Цей дух функціонує на основі всієї нашої свідомості. (Розум та свідомість є його втіленням). І коли нас стримують наші низькі его, ми не здатні пізнати його. Поет Альфред Теннісон пережив такий досвід: тихо наспівуючи власне ім’я, з глибин його власної індивідуальної свідомості індивідуальність його самості розвіялась і стала безкінечною реальністю. Протягом цього часу його свідомість була не нечіткою – радше, вона була найбільш очевидною та безперечною. Він стверджував, що смерть була неможливою в той час, і він розумів, що смерть індивіда насправді була істинним життям. Він також сказав, що з дитинства, з часів повною самотності, йому іноді доводилось зазнавати такого . Джон Аддінгтон Сімондс  помітив, що, коли наша звичайна свідомість тьмяніє, наша базова свідомість на її основі стає сильнішою до тих пір, поки зі всього не залишиться лише чиста, абсолютна, абстрактна самість. Серед релігійних містиків не існує обмежень стосовно такого досвіду . Комусь ці феномени можуть здатись згубними, але чи є вони такими, чи ні, залежить від того чи є вони раціональними. Як стверджувалось раніше, якщо ми припустимо, що реальність є духом і що наш дух просто є її маленькою частиною, тоді немає причин аби дивуватись тому, що можливо прорватись за рамки своєї низької свідомості та усвідомити, що існує одна велична душа. Можливо неправильною є наша прив’язаність до сфери нашої низької свідомості. Великі люди мають глибший духовний досвід, ніж звичайні люди. 

Переклад тексту з англійської мови

©Zlit 2012Про проектКонтакти