Вічне повернення білого ведмедя
Статті

Все циклічне. У кожній живій істоті закладений принцип вмирання, як і відродження. У це вірили майже всі архаїчні культури. 1926 року один із перших радянських етнографів Володимир Германович Тан-Богораз (до речі, народився він у м. Овруч, нині Житомирська область, Україна) видав статтю під назвою «Миф об умирающем и воскресающем звере». Яка, на мою думку, піднімає досить одну проблему, що пов’язана з екологічним мисленням. Хоча, спершу варто трохи розповісти про нашого земляка. 

В. Тан-Богораз був засланий на Колиму на межі XIX-XX ст. Присвятивши там своє життя дослідженню культур Народів Арктики. Вивчив мову чукч, він зібрав і склав великий збірник космогонічних, етіологічних й інших міфів цього народу. У мисливському і міфологічному комплексі В. Тан-Богораз особливо виділяв значення міфу про звіра, який вмирає і воскресає. Він наголошував, що «магічні обряди для відтворення промислового звіра представляють «мисливську» паралель до «землеробського» міфу про вмираючого і воскресаючого бога або природи, яка оновлюється щороку» (див. Богораз-Тан В.Г. Миф об умирающем и воскресающем звере.1926). У своїх поглядах, щодо походження релігії, вчений виходив з того, що в основі первісних форм релігії лежить неясне відчуття безособової сили - «мана». Це первісне і єдине відчуття «мани» еволюціонує в бік дроблення на безліч уявлень до окремих духів, які опікуються буттям всіх можливих предметів. На його думку первісні релігійні вірування характеризуються також прагненням до одухотворення і уподібнення всього сущого людині. На цьому етапі в архаїчній свідомості виникає ідея, згідно з якою речі мають подвійну природу або форму: свій звичайний вигляд, а інший - людиноподібний. Обидві форми матеріальні, абсолютно всі речі одухотворені та можуть вільно міняти їх одну на одну. Таким чином отримуючи здатність до людських дій. Також, на його думку, з цієї ідеї виникає вірування про те, що у людини, тварини або в предметів може бути не одна душа, а декілька, кожна з яких виконує свої конкретні функції.
Щодо самої статті, то її основний зміст полягає в тому, що тварина, яку вбили мисливці, це не просто шматок м’яса. Звір добровільно віддає своє життя і тіло голодним людям. Тому він є «бажаним гостем» серед людей, йому потрібно всіляко догоджати, щоб він пробачив людей і примирився зі своє смертю. Після виконання різних обрядових дій і церемоніального поховання звір знову «обростає м’ясом і шкірою» і, врешті-решт, воскресає. Така традиціє не чимось дивним для архаїчних культур. Відома низка міфологічних тварин, які задіяні у подібному процесі. Наприклад Дж. Фрезер вважав, що це пов’язано із тотемним мисленням. Ці анімістичні погляди були характерні для багатьох північних народів і найяскравіше вони проявлялися під час полювання на білого ведмедя (лат. Ursus maritimus). Така подія відбувалась не часто, тому супроводжувалася великим святкуванням. Ось як описував Г.А. Ушаков подібні події в ескімосів: «Ескімоси кажуть: ми не вбиваємо ведмедя, ми беремо у нього тільки м’ясо і знімаємо з нього шкуру. Душа ведмедя йде під кригу, там вона нарощує нове м’ясо і нову шкуру і знову стає ведмедем. Тому, вбиваючи ведмедя, мисливець намагається бути гостинним господарем, сподіваючись, що душа ведмедя згадає наданий їй хороший прийом і з новим м’ясом, і в новій шкурі повернеться до мисливця» (Див.: Ушаков Г. А. Остров метелей. По нехоженой земле). Все це супроводжувалося бережним і шанобливим ставленням до своїх сусідів білих ведмедів. Загалом їх м’ясо не було дуже популярним серед мисливців Арктики, а несло швидше ритуальний характер.

Ескімоси готуються до обрядових дій для зустрічі «бажаного гостя» - впольованого білого ведмедя (малюнок з книги Є.С. Рубцової «Матеріали з мови та фольклору ескімосів (чаплінський діалект)», 1954 рік.

У книзі «Китовая аллея (древности островов пролива Сенявина)», за авторства трьох дослідників Арктики (C.A.Aрутюнов, И.И.Крупник, М.А.Членов), розповідається про зниклу Арктичну цивілізацію, яка розбудовувала перше місто з храмовим і торговим комплексом на о. Ыттыгран в протоці Сенявіна Берингового моря біля берегів Чукотського півострова. Там і сьогодні зберігаються залишки багатьох десятків величезних китових і ведмежих черепів, встановлені рядами вкопані в землю стовпи з китових щелеп. Це місто дослідники назвали «Китовою алеєю». Також вони вказали на те, що зміни у кліматі призвели до зникнення цього міста і усіє Арктичної цивілізації, яка припинила своє недовготривале існування на межі XIV-XV cт. Звучить цікаво і дуже близько до сьогоднішніх реалій.
"Китова алея" (збережений фрагмент поселення). Фото з мережі інтернет
Про це ж саме нині говорять багато екологів. Перші негативні симптоми цього потепління відображаються на жителях Арктики і тваринах за якими вони полюють. Сьогодні вже написано чимало статей про це явище. І що характерно, найбільше від цього страждають саме білі ведмеді (див. наприклад: https://kaktus.media/doc/367274_video_s_ymiraushim_ot_goloda_belym_medvedem_yjasnylo_polzovateley_socsetey.html ). Подібного матеріалу в інтернеті безліч. На жаль, сакральне значення природи було трансформоване у щось, що нам поки є незрозуміле і недосліджене. Тому, невідомо чи повернеться білий медвідь після свого вимирання. Наряд чи В. Тан-Богораз підозрював, коли писав свою статтю, що воскресіння білого ведмедя будуть розуміти буквально, а не метафізично. Оскільки цей міф майже втратив свою актуальність навіть серед корінних народів Арктики. Тепер людина не підозрює, що її діяльність може когось вбивати десь у далекій Арктиці або Африці, не заради їжі та виживання, а заради комфортного існування. 

Джерело: javascript:nicTemp();
Щепанський Віталій

©Zlit 2012Про проектКонтакти