Вампіри: від фольклору до масової культури (за працею «Граф Дракула: досвід опису»)
Рецензії
Вампір, з точки зору його визначення та інтерпретації, помітно вирізняється на фоні інших культурних образів. Його унікальність полягає у складності окреслення цілісності самого поняття вампіризму: витоків, первинних та вторинних ознак, функціонування у різних сферах людської діяльності. Кожна спроба визначити витоки та смислові межі образу вампіра породжує все нові питання та ідеї. У зв’язку з тим, що однозначно інтерпретувати цей феномен неможливо, тематика набула цінності у науковій сфері. У багатьох європейських та американських університетах існують vampire studies, де досліджують явище вампіризму в контексті історії релігії та культури. 
У пострадянському науковому просторі «вампірологія» – вчення про вампірів – значно менше поширена, однак має певні напрацювання. Так, 2009 р. була випущена монографія російських науковців Т. Михайлової та М. Одеського «Граф Дракула: досвід опису». Праця покликана виокремити та систематизувати головні концепції виникнення та поширення відомостей про вампірів, а також з’ясувати яким чином вони з народних вірувань інтегрувалися у художню літературу, а пізніше в масову культуру. 
Структурно праця поділена на чотири частини: Вступ, Вампір у фольклорній та літописній традиції (три розділи: 1. Вампір у фольклорі та масовій культурі, 2. Воєвода Влад Дракула, його час, його земля, 3. Давньоруські «Сказання про воєводу Дракулу» та коментарі), Вампір у літературній традиції (п’ять розділів: 4. «Граф Дракула» Брема Стокера, 5. Канон опису вампіра, 6. Окультні мотиви в романі Стокера, 7. «Дружина-вампір», 8. Повернення Вампіра) та Вампір у XX-XXI ст. (два розділи: 9. Дракула знову в Росії, 10. Дракула в кіно: Форд Коппола). 
У вступі до монографії автори наголошують на складності компонентного складу образу вампіра та пояснюють це тим, що він є предметом міждисциплінарних досліджень. З огляду на це, вони пропонують особливу методологію дослідження вампіризму, що полягає у паралельному застосуванні двох «перспектив»: «історичного аналізу (від фольклорного зародження образу, до проникнення у літературу та масову культуру) та «зворотної» перспективи (від тиранічного домінування в сучасному соціумі, до фольклорного джерела)» [с. 6]. Також у вступі відображено функціонування образу вампіра у різних аспектах свідомості людей: традиційному (як фольклорний образ), історичному («вампірські» репутації історичних діячів, зокрема валаського воєводи Влада Дракули), документальному (свідчення епохи Просвітництва (XVIII ст.), яку називають «Золотим віком вампіризму»), літературному (інтеграція образу в літературу романтизму, що увінчалася романом Брема Стокера «Дракула») та масовому (відображення того, як образ Дракули популяризувався у масовій культурі, зазнавши певних трансформацій). Варто зауважити, що перехід образу вампіра з літератури у масову культуру є лінійним процесом – відбувався послідовно. Інші аспекти, такі як, фольклорний, історичний та документальний, потрібно досліджувати паралельно, оскільки однозначно визначити який з них належить до витоків вампіризму неможливо. 
Досліджуючи образ вампіра у фольклорній та літописній традиціях, автори пропонують класифікацію ідей виникнення явища вампіризму, що включає вісім версій: фольклорну (порушення поховального обряду), раціональну (поховані заживо люди), два психоаналітичні пояснення (1. подавлене лібідо, 2. проекція власних емоцій та переживань на інших людей), паранаукову (ефірне тіло), психологічну (енергетичний вампіризм), медичну (порфирія – захворювання, у результаті якого організм не може самостійно виробляти еритроцити) та зоологічну (летючі миші). Всі версії містять основну рису вампіра - пиття крові. Зосередившись на аспекті крові, потрібно взяти до уваги ще одну рису, без якої образ втрачає смислове поле. Йдеться про збереження вампіром особистості. Саме особистісний аспект відрізняє вампіра від іншого фольклорного персонажа, упиря, якому часто приписують «спорідненість» з ним. Варто зазначити, що автори монографії теж дотримуються такої позиції, зауважуючи, що «споконвіку російською назвою цього міфологічного персонажа був упир» [с. 23]. Отже, або упир (у значенні вампір), вийшовши за межі фольклорної традиції, «набув» статусу особистості, або ототожнення понять упир та вампір є помилковим.
Збереження особистості пов’язане з історичним аспектом вампіризму. Так, адже багатьом історичним діячам приписували «статус» вампіра. T.Михайлова та M. Одеський зазначають, що найбільш яскравим прикладом є валаський воєвода XV ст. Влад Дракула (Цепеш), адже існує версія, що саме він став прототипом головного героя у романі Брема Стокера. Назвавши його «типовим представником свого часу» [с. 57], автори праці інтерпретують його історичний портрет у контексті загального характеру влади XV ст. Оскільки цей період характеризується збільшенням повноважень володаря, жорстокість Влада Дракули є виправданою з точки зору його авторитетності (володар має подвійну природу: людську та божественну). Однак для народу така жорстокість не була справедливою, оскільки воєводу Влада назвали Дракулою, що з румунської перекладається як «син диявола». І хоча існує версія, що прізвище Дракул було у його батька, цим жорстокість валаського воєводи не спростовується. Так, адже він відомий ще під прізвищем Цепеш (перекл. – «той, хто саджає на кіл»). Проте не кожного жорстокого правителя вважають вампіром. З огляду на це, для більшого заглиблення у біографію воєводи, автори монографії звертаються до літопису «Сказання про воєводу Дракулу» , авторство якого приписують Федорові Курицину, посольському дякові князя Івана III Васильовича. Проаналізувавши сказання, T. Михайлова та M. Одеський знаходять у ньому цікавий епізод, згідно якого Дракула, просидівши 12 років у в’язниці Вишеградського замку, погодився на пропозицію угорського короля перейти у католицизм. У Румунії існує повір’я, яке розповідає що той, хто переходить з православ’я у католицизм, після смерті стає вампіром. Це пов’язують з обрядом причастя: православні миряни причащаються Тілом і Кров’ю Христовою, католики – лише Тілом. З огляду на це, католик, який був православним, після смерті здійснює «компенсацію» крові. Автори праці зазначають ще один важливий аспект. Курицин у «Сказаннях» описував Валахію з точки зору іноземця. Однак, детальніше проаналізувавши літопис, вони дійшли висновку, що Валахія змальовується не просто як іноземна держава, а як чужий «антисвіт», своєрідна утопія із «зломудрим» правителем. З огляду на це, цікаво, що у контексті «вампірської епідемії» XVIII ст. та літературної традиції XIX ст. вампіри сприймаються як іноземці, з чужого, дикого краю. Зважаючи на це, можна припустити, що літописні оповіді є серединною ланкою між трансформацією фольклорного вампіра у літературний образ. 
У третій частині монографії дослідники намагаються окреслити поняття вампіризму у літературі романтизму XIX ст. (Вампір у літературній традиції). Роман «Дракула» (1897) ірландського письменника Брема Стокера став апогеєм розкриття цієї тематики в літературі. Однак цей образ увійшов у літературну традицію задовго до Стокера. Точкою відліку прийнято вважати оповідання Дж. Полідорі «Вампір», опубліковане 1819 р, також важливими у цьому контексті є твори Дж. Ш. Ле Фаню «Кармілла» (1871-72) та «Кохання мертвої красуні» (1836). Т. Готьє. Т. Михайлова та М. Одеський відображають як, Стокер, апелюючи до літературної спадщини вампіризму та доповнивши її, сконструював літературний та психологічний архетип вампіра, що на думку авторів монографії існував у трьох площинах: 1. вампірській міфології народних вірувань (які втілювали в цьому образі не сили природи, а внутрішні страхи самої людини; 2. психологічному типі владної особистості, яка прагне до першості; 3. в образі воєводи Дракули. Хоча автори праці висловлюють сумнів, щодо того, що прототипом головного героя роману Стокера був валаський правитель, однак однозначно спростувати цього не можуть. Т. Михайлова та М. Одеський зазначають: «Новаторство автора «Дракули» полягає в тому, що він ототожнив нібито загальновідомі закони вампірології з правилами літературної гри» [с. 124]. Архетип вампіра набуває в образі Графа Дракули чітких рис, до яких апелюватимуть всі наступні представники цієї тематики. Варто зазначити, що основні ознаки та вміння Дракули (з’являтися з туману, проходити крізь стіни, спритність, граціозність) репрезентують вампіра у якості не просто «живого мерця», а могутнього мага, що володіє окультним знанням. Таким чином Стокер «перекодував» народні вірування про вампірів у сферу езотеризму. Апелюючи до ідей герметизму, а саме вчення про людину як мікрокосмос в макрокосмосі, Стокер ототожнює кров з душею, животворною енергією людського тіла. Уособлюючи владу, Дракула, шукаючи нових жертв, не лише задовольняє «природню» потребу вампіра, а й переслідує «вищу мету» - збільшує кількість тих, хто готовий служити йому. З огляду на це, роман Стокера з звичайної казки про вампірів перетворюється на поле магічної битви між добром та злом, у якій «чорного мага» (Граф Дракула) може перемогти лише «білий маг» (Ван Хельсінг).
Ще одним важливим аспектом, який відображають автори монографії, є створення Стокером сталого сюжету у творі про вампіра, який розгортається за певною схемою: поява – шкода – розпізнавання – боротьба – викриття – знищення. T. Михайлова та M. Одеський стверджують, що Стокер створив «віртуальну реальність вампіричного міфу» [с. 107].  У цьому контексті міф є наративом, текстом, кожна з інтерпретацій якого є незалежною від початкової версії, що і демонструє роман «Дракула». Сюжет виходить за межі самого твору, інтегруючись у сферу кіно та масову культуру. «Граф Дракула» є яскравим репрезентантом «смерті автора» - ідеї, яку розвинув французький постструктураліст Р. Барт. Відповідно до цієї ідеї, після написання твір виходить за рамки власного сюжету і трансформується у текст, на який автор уже не може впливати. 
Трансформацію роману Брема Стокера з твору в текст демонструє заключна частина монографії, що має назву «Вампір у XX-XXI ст.». T. Михайлова та M. Одеський відображають, як «стокерівський вампіризм» інтегрувався у соціокультурну сферу, втративши свій початковий вигляд та одночасно набувши нових рис. Окремої уваги заслуговує 9 Розділ «Дракула знову в Росії», що відображає вплив цієї тематики на тогочасні політичні процеси. Зокрема автори монографії демонструють погляди відомого ідеолога соціалізму О. Богданова. Суть його концепції полягала у «фізіологічному колективізмі», що забезпечить безперервний творчий, робочий процес. Він вважав, що індивідуалізм веде до «вампіризму ідеї», у результаті якого індивід  не творить, а лише «живиться» творчою енергією інших. Цього можна уникнути лише шляхом колективізації. Для втілення його ідей було створено Інститут переливання крові. Таким чином у 9 розділі монографії відображено, як дракулівська ідея магічного вампіризму, використана для потреб комунізму, перетворена в езотеричну доктрину, яка пропонує вкорінення суспільства майбутнього у «фізіологічному колективізмі», де індивіди з’єднані ланцюгом кровних взаємообмінів. 
Останній розділ монографії присвячений інтеграції вампірів у кіно. Від німої стрічки німецького експресіоніста Ф. Мурнау «Носферату – симфонія жаху» (1922) до фільму «Дракула Брема Стокера» (1993) одного з найглибших режисерів останньої третини XX cт. Ф. Копполи, образ вампіра не лише значно віддалився від версії Стокера (хоча джерелом був саме роман «Дракула»), але й зазнав внутрішніх трансформацій у сфері кіноіндустрії. Ці зміни диктувала динаміка масової культури, одним з репрезентантів якого став кінематограф. Так, адже у фільмі Ф. Копполи вампір, окрім уже заданого шарму та сексуальності, має здатність адаптуватися до життя в мегаполісі. З огляду на це, можна припустити, що образ вампіра не втрачає актуальності завдяки своєму вмінню підтримувати динамізм культури та адаптуватися до вимог часу. 
Таким чином Т. Михайлова та М. Одеський у своїй монографії «Граф Дракула: досвід опису» репрезентують основні концепції виникнення та функціонування образу вампіра. Автори доводять, що він є унікальним в історії культури, оскільки підпорядковується законам не лінійного історизму, а плюралізму та динамізму. Йдеться про його багатогранність та вміння відповідати вимогам часу. Хоча універсалізувати цей образ, як і явище вампіризму досить складно, однак Т. Михайлова та М. Одеський все ж намагалися сконструювати певну систему. Вона покликана дати читачеві певні «опорні точки», що допомагають заглибитись у тематику. Так, адже змалювавши образ вампіра з різних аспектів (фольклорного, історичного, літературного, масового), дослідники зробили доступнішим сприйняття і самого явища. Очевидно, що одна праця не дасть відповіді на всі питання про цей феномен. Однак важливо те, що ця монографія, окресливши наріжній камінь явища, дає поштовх читачеві продовжити пошук цих відповідей.   
Вознюк Аліна

©Zlit 2012Про проектКонтакти